Міні-лекція для педагогів та батьків

"Різновиди та ознаки

насильства щодо дітей"

Насильство над дітьми - проблема, яка завжди існувала і скоріш за все, ще дуже довго буде існувати у сучасному суспільстві. Сучасність демонструє такі його приклади, як смерть дітей від голоду, загибель їх під час бомбардувань і обстрілу, міжнародних конфліктів, вбивство в таборах біженців, на побутовому ґрунті. Нерідкі і такі форми насильства, як торгівля дітьми, залучення до жебрацтва, проституція, економічна експлуатація, позбавлення житла, коштів для існування, зневага потребами й інтересами. Це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші. Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства.

Фізичне насильство - дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, що шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це можуть бути тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, паска, ножа, пістолета. Фізичне насильство - це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не виписаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.

Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою. Ознаки фізичного насильства: синяки або поламані кістки; відбитки предметів/предмета; синець або поріз, якому немає пояснень; залисина; боязнь дорослих, особливо батьків; агресія; боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будь-якого дотику. Сексуальне насильство або розбещення дітей та інцест - це будь-які сексуальні стосунки/взаємодія з дитиною, в яких дитина використовується дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб.

Сексуальне насильство включає в себе статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб. Такий вид насильства може здійснюватись тим, кому дитина довіряє, включаючи батька, брата/сестру, далекого родича, друга, вчителя, старшого керівника або-будь якого піклувальника; будь-яка особа, наділена владою, повноваженнями і функцією контролю над дитиною. Ознаки сексуального насильства: таємність; надмірна зацікавленість чи обізнаність у сексуальній темі та предметах, що з нею пов'язані; надмірний прояв уваги до всього, що пов'язане з сексуальною темою; побоювання певної людини чи члена сім'ї; надмірна піддатливість; агресія; біль при сечовипусканні; ускладнення при ходьбі чи сидінні; нетримання сечі; анальний чи вагінальний свербіж, висипи, синці, кровотечі, біль.

Психологічне (емоційне) насильство - це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення в тому, в чому дитина невинна, демонстрація ворожості, нелюбові. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. У психічному насильстві можна відокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок.

Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації. Ознаки психологічного (емоційного) насильства: відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку; порушення мови, сну, прийому їжі; систематичне повторювання дій, зокрема - розкачування, смоктання пальців, кусання; відсутність зосередження та уваги; відсутність інтересу чи емоцій; депресія або віддаленість; агресія. Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків. Ознаки фізичної занедбанос-ті  (незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі): брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону; безсоння; недотримання гігієнічних норм; медичні проблеми, які не піддаються лікуванню; ховання або крадіжка їжі; відсутність або низький рівень соціальних навичок; бездоглядність; нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам. Слід наголосити на тому, що зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням із боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство.

Складовою частиною практично усіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити). Насильство щодо дітей можна класифікувати і за такими ознаками: стратегія кривдника(явне або приховане); час(тепер чи в минулому); тривалість(одноразове, систематичне, таке, що триває роками); місце і оточення(вдома - від батьків; у школі - від педагогів чи інших дітей; на вулиці - від дітей чи незнайомих дорослих). Будь-який вид жорстокого поводження щодо дітей веде до найрізноманітніших наслідків, проте об'єднує їх одне - завдання шкоди здоров'ю чи небезпека для життя дитини.

 

Про насилля та жорстоке

поводження з дитиною.

Психологічна просвіта педагогів ЗДО

Що таке жорстоке поводження з дитиною? Жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою її експлуатації з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Що відноситься до жорстокого поводження, насильства щодо дитини: будь-як форма рабства, продаж дітей та торгівля ними, примусова праця; використання або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру; робота, яка може заподіяти шкоду фізичному або психічному здоров'ю; використання (втягнення) дитини в жебрацтво; втягнення дитини у злочинну діяльність, залучення її до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин; дитина стала очевидцем злочину проти життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності особи; домашнє насильство, внаслідок якого дитина постраждала або стала його свідком (очевидцем); вчинення насилля стосовно дитини; вчинення насилля дитиною; незабезпечення дитини належним харчуванням, необхідною медичною допомогою, відповідним для її віку доглядом.

Основні терміни щодо жорстокого поводження та насильства відносно дитини. Дитина - особа до досягнення нею повноліття (18 років). Малолітня дитина - дитина до досягнення нею 14 років. Неповнолітня дитина - дитина у віці від 14 до 18 років (ст.6 Сімейного Кодексу України). Право дітей на захист від усіх форм насильства гарантується статтями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню і покаранню, а будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Дитина, яка постраждала від домашнього насильства, - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Дитина-кривдник  - особа, яка не досягла 18 років та вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Зґвалтування - вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних з вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування). Сексуальне насильство - вчинення будь-яких дій сексуального характеру, не пов'язаних з проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи. Вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку - це вчинення повнолітньою особою дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, з використанням геніталій, іншого органу чи частини тіла або будь-якого предмета.

Розбещення неповнолітніх - вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо).

Домагання дитини для сексуальних цілей - пропозиція зустрічі, зроблена повнолітньою особою, у тому числі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій, особі, яка не досягла шістнадцятирічного віку, з метою вчинення стосовно неї будь-яких дій сексуального характеру або розпусних дій, у разі якщо після такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася. Дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів - дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні (стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства"). Причини вчинення жорстокого поводження, домашнього насильства щодо дитини: особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність); відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми; фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання тощо); невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов'язків щодо дітей, відсутність почуття відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей; невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації; недостатня соціалізація батьків; нерозуміння цінності дитини; нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини; неприйняття дорослими дитячої індивідуальності; невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей; невідповідність виховання у різні вікові періоди; непослідовність у взаєминах дорослих і дітей; неузгодженість змісту, цілей і засобів виховання між батьками.

Причинами жорстокого поводження з дітьми в дитячих установах, школах є: невміння вчителів будувати демократичні стосунки з дітьми, ефективно спілкуватися, вирішувати конфлікти конструктивним шляхом; низький рівень професійної етики; звичка до команд, які полегшують реалізацію професійних завдань в найкоротший час, але посилюють авторитарність педагогів, ігнорування прав і потреб окремої дитини; звичка до позиції «учитель(-ка) - дитина» (суб'єкт-об'єктних стосунків) і зловживання цією позицією; професійне «вигоряння» педагогів тощо.

Причини домашнього насильства щодо дитини: соціальні (напруження, конфлікти, пропагування насильства в суспільстві); економічні (матеріальні; відсутність гідних умов життя, умов для працевлаштування; економічна залежність; безробіття); психологічні (стереотипи поведінки); педагогічні (відсутність культури поведінки - правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової); соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини); правові (насильство як внутрішньо сімейна проблема, а не негативне суспільне явище, недостатня правова свідомість); політичні (недостатній пріоритет проблем сім'ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім'ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків). Наслідки жорстоко поводження з дитиною розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого поводження щодо дітей.

Наближені наслідки: фізичні травми, ушкодження блювота головний біль втрата свідомості психічні порушення агресії до інших втеча загальмованості байдужість страх тривога гнів.

 Віддалені наслідки: порушення фізичного і психічного розвитку; соматичні захворювання; особистісні та емоційні порушення; соціальні наслідки; затримка фізичного і нервово-психічного розвитку; відставання у рості, масі; гігієнічна занедбаність; ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги; заїкання, енурез.

Відповідальність за вчинення насильства відносно дитини: адміністративна кримінальна цивільно-правова.

Проблема насилля над дітьми

стосується кожного.

Психологічна просвіта педагогічних працівників та батьків

Сексуальна експлуатація та сексуальне насильство щодо дітей досі залишається трагічною реальністю для всіх країн. Вони є серйозним порушенням прав дитини та мають довготривалі і руйнівні наслідки на все життя. Випадки насильства щодо дітей часто приховуються, залишаються непоміченими або не потрапляють в звітність.

Особи, які скоюють сексуальне насильство над дітьми, у 8 випадках із 10 зазвичай є добре знайомими людьми для дитини. Це можуть бути члени сім'ї, друзі, сусіди. Деякі з них працюють на посадах, що передбачають постійний контакт з дітьми, деякі мають авторитетні позиції та користуються довірою і повагою серед інших дорослих. У випадку, коли агресор є близьким родичем, дитина може не розповідати про насильство аж допоки не стане дорослою. А може не розповісти ніколи. Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації у 2012 році і тим самим взяла на себе відповідальність щодо здійснення заходів із запобігання сексуальній експлуатації і насильства над дітьми. Одним із показників соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей, адже діти - майбутнє кожної країни.

В суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми. Насильство над дітьми можна розглядати у рамках чотирьох категорій. Нехтування - хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від'їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібно для забезпечення її здоров'я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо. Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності.

Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини.

Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше.

Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством. Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня,що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.

Типи жорстокого поводження з дітьми жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.; дитина є свідком знущань над іншими членами сім'ї: батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини та ін.; сексуальне насильство, інцест: ґвалтування; нав'язування сексуальних стосунків; показ порнографії і залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту тощо; використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства; залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, жорстокість щодо інших істот; погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.; використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, психіатричною лікарнею тощо; ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у будь-якому закритому приміщенні; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні; емоційне насильство: приниження; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини тощо; економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати.

Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Проблема насильства над дітьми стосується кожного громадянина суспільства.

Діти - це повноправні члени суспільства!

 

 

 

Як забезпечити створення у ЗДО безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування)

Консультація для педагогів.

Останнім часом ми з вами дуже часто вдаємося до обговорення даного питання. Щоб забезпечити створення у ЗДО безпечного освітнього середовища,  вільного від насильства та булінгу (цькування), пропоную поговорити  про те, що спричиняє булінг і якими є його  передумови.

 Чому так стається, що на певному етапі життя, навчання, роботи деякі діти, дорослі вдаються до деструктивної поведінки і починають переслідувати інших. Насильство та булінг (цькування) в освітньому середовищі має різний характер і природу. Воно може проявлятися як у формі одноразових, так і у вигляді систематичних дій. Але ці дії завжди завдають шкоди психічному та фізичному здоров'ю усіх учасників освітнього процесу. Не секрет, що виявити випадки насильства в ЗДО достатньо важко.

Передусім тому, що насильство відбувається переважно у місцях, де відсутній контроль і нагляд дорослих. До того ж і потерпілий, і спостерігачі воліють не повідомляти нікого про випадок, щоб їх не вважали «ябедницею» або через страх зізнатись. Найнебезпечнішим є повторюваність випадків насильства в ЗДО. Саме систематичні насильницькі дії є булінгом або цькуванням. Нагадаю, що термін «булінг» походить від англійського слова «bully», тобто хуліган, забіяка, задира. Варто пам'ятати, що булінг (цькування) відрізняється від сварки або конфлікту між дітьми кількома типовими ознаками: це систематичність (повторюваність) діяння, злий умисел, дисбаланс сил, відсутність розкаяння у кривдника. 

Булінг (цькування) ніколи не припиняється самостійно -  потрібне втручання сторонніх осіб, захист і допомога потерпілому, кривднику та свідкам. Проблемою у освітньому середовищі є булінг (цькування) з боку педагога по відношенню до дитини. Такий булінг (цькування) може проявлятись через систематичні дії: необґрунтоване заниження оцінок, систематичне ігнорування думки дитини або її дій, вішання ярликів, принизливі слова, залякування.

Причинами виникнення булінгу (цькування) у міжособистісних взаєминах можуть бути різні чинники: особистісні, сімейні, соціальні, оточення (середовище).

1. Особистісні чинники - це фізичні чи психологічні особливості дитини (індивідуальні особливості фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, зовнішності тощо). Розлади та порушення в розвитку дитини можуть стати причинами виникнення булінгу (цькування). Так, часто ініціаторами булінгу (цькування) є діти, які мають певні індивідуальні психологічні особливості та спровоковану цим агресивну поведінку (синдром дефіциту уваги, гіперактивності, розлади поведінки, біполярний розлад, опозиційний розлад, посттравматичний стресовий розлад та інші). Будь-яка «інакшість» - відмінність від інших, наприклад, зовнішній вигляд, стан здоров'я тощо, являється однією з найчастіших причин булінгу (цькування) по відношенню до таких дітей. Іноді діти, дорослі вважають булінг одним із способів самоствердитись та завоювати авторитет в очах друзів, однолітків: стати популярними, керувати, мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися та поважати. Причиною булінгу (цькування) може бути намагання компенсувати невдачі у навчанні, спілкуванні, суспільному житті, заздрість успіхам інших, через гарніші або крутіші речі, одяг тощо.

2. Сімейні чинники, які визначають агресивну поведінку дитини, а також дорослого та можуть провокувати булінг (цькування) у сім'ї: брак близьких стосунків та відсутність  уваги до особистості позбавляє дитину можливості ділитись з рідними своїми проблемами та труднощами у спілкуванні; слабкий або занадто сильний (авторитарний стиль спілкування) контроль; гіперопіка; тиск або жорстоке поводження, що призводить до сприйняття дитиною навколишнього світу як постійного джерела загрози. Якщо у родині постійні сварки, бійки, образи, критика та приниження іншого є єдиним способом висловити своє невдоволення, то в подібній ситуації дитина починає діяти за звичною для неї схемою. Саме домашнє насильство спричиняє появу булінгу, зокрема в освітньому середовищі, коли дитина, що потерпає від домашнього насильства, копіюючи дії дорослих, може стати як жертвою, так і кривдником.

3. Середовище, як чинник, відтак, несприятливий соціально-психологічний клімат у закладі освіти, стрес внаслідок перевантаження, відносини з однолітками та педагогами, відсутність належної уваги з боку педагогів, сприяють появі сварок, конфліктів, проявів насильства та їх перехід в булінг (цькування). Найбільш розповсюдженими чинниками, які провокують появу булінгу (цькування) можуть бути: - авторитарний стиль в освітньому процесі (іноді педагог сам може бути ініціаторами булінгу (цькування), коли дитина розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер; він особисто приймає рішення, без врахування думок, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, внаслідок чого діти втрачають активність, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю); - виокремлення педагогом будь-якого з дітей як позитивного або негативного прикладу для інших часто провокує суперництво, яке у майбутньому переростає у булінг (цькування) цієї дитини; - ігнорування проблеми на рівні закладу освіти (іноді педагогічний персонал закладу освіти відмовляється визнавати випадки булінгу (цькування) в групі  або ЗДО в цілому, просто ігнорує це явище; це, в одному випадку, може сприйматися дітьми як норма поведінки, і вони будуть моделювати цю поведінку на інших дітей, в іншому випадку - це провокує почуття безкарності та безнадійності та нерідко призводить до загострення ситуації з булінгом (цькуванням).

4. Соціальні чинники - це стереотипи, культурні норми, соціальна та економічна нерівність, вплив інформаційних технологій (ЗМІ, інтернет, ігри, фільми тощо). Досить часто причиною булінгу (цькування) у закладі освіти є гендерні стереотипи, тобто домінування чоловіків над жінками, або ж навпаки жіночий чи чоловічий колектив. Причиною булінгу (цькування) в закладі освіти також може бути сексуальна орієнтація. Соціальна та економічна нерівність є досить розповсюдженою причиною  булінгу (цькування) у закладі освіти. Люди з високим соціальним статусом можуть зневажливо ставитися до менш забезпечених. Спонукає до булінгу (цькування) популяризація насильницьких моделей поведінки на телебаченні, в кінематографі, в мережі  Інтернет.

Сучасні медіа нерідко демонструють жорстокість і насильство та значною мірою впливають на формування цінностей та поведінку дітей. Діти поступово починають вважати насильство способом вирішення проблем та імітують побачене в реальному житті. Кожен нижній рівень обумовлює наступний рівень і уможливлює булінг (цькування), агресію, прояви насильства по відношенню до інших (за «Пірамідою ненависті», яка побудована за  принципом Маслоу). Вона складається із 5-ти рівнів: рівень упередженого ставлення; рівень дій, базованих на упередженні; рівень, на якому виникає дискримінація; рівень жорстокості; рівень геноциду.

Таким чином, аби забезпечити  безпечне освітнє середовище у ЗДО,  вільне від насильства та булінгу (цькування)  треба, у першу чергу, працювати із суспільними, у тому числі і з особистими, стереотипами та упередженнями, оскільки вони становлять основу, на якій зароджується ненависть та агресія по відношенню до інших. По-друге, варто пам'ятати, що діти переймають ставлення, реакції, способи поведінки дорослих, які ті часто транслюють несвідомо. Тому батькам, педагогам варто працювати і над своїми емоціями, слідкувати за власними висловлюваннями та вчинками, реакціями та способами поведінки, аби не провокувати булінг (цькування). А ще важливим є раннє виявлення та попередження булінгу